ПРИЛУКИ-ІРЖАВЕЦЬ-КАЧАНІВКА-ТРОСТЯНЕЦЬ

ПРИЛУКИ-ІРЖАВЕЦЬ-КАЧАНІВКА-ТРОСТЯНЕЦЬ

Прилуцький агротехнічний коледж – навчання розпочинається о 08:00. Раніше навчали меліораторів, тепер не знає ніхто, як відродити осушені болота, навчають затребуваним спеціальностям на ринку, будівельників-землевпорядників включно: колись було 1000 студентів, тепер до 600-т – дітей немає!!! Тут явка студентів максимальна, а зустріч з трудовим колективом – з аншлагом.

Історія коледжу розпочинається з 1931 року, але технічний стан та оснащення закладу за нинішніми уявленнями та можливостями – зразкові та ще плюс гордість видатного директора (з жовтня 1995 року) Павла Івановича Чернікова – автоматизована котельня на лушпинні соняшника та інших відходах – від газу відмовився!

На таких дієздатних в молодості і мудрому в зрілому віці тримається держава, поки «юнати від реформ» наберуться глузду. Павло Іванович член спілки журналістів України, автор численних наукових праць, посібників, методичних розробок, монографій, в тому числі змістовного посібника з історії рідного краю «Прилуччина – край козацький»: вчитуюсь, що Прилуцький полк на чолі з Петром Дорошенком (не Петром Порошенком) підтримав гетьмана Виговського і 1660 року виступив за відрив України від Росії та приєднання її до Польщі, а уже в 1661 році клялися «на верную службу» Москві … йшла боротьба за гетьманську булаву … попереду «Чорна Рада» в Ніжині.

Прилуцький козацький полк був ключовим і в розгромі польських військ під Білою Церквою, і повставав проти царських воєвод, але для мене – це моя мала Батьківщина: Ічня і моє рідне село Іржавець – мали козацьку сотню в складі Прилуцького полку і навіть Іван Стороженко з Іржавця полк очолював (осінь 1687 – 02.1692 рік).

З Іржавця Чернігівської області мене вивезли батьки в Київську в 10 років, але усе своє життя і дотепер, принагідно, я приїжджаю на малу батьківщину.

Повчальна доля видатного земляка, видатного композитора Левка Миколайовича Ревуцького, якого мої земляки розкулачили, а потім їздили до Києва за його сприянням, а він ніколи сам до Іржавця більше не повертався; але тут бував і Лев Толстой, і композитор Микола Лисенко, і художник Микола Ґе, і Тарас Шевченко оспівав село у вірші «Іржавець».

І добре, що земляки, які розібрали цеглу з видатної церкви Успіння Пресвятої Богородиці в 1925 році, та використали цеглу на свинарник та райком Компартії України, втратили безповоротно легендарну чудотворну ікону Іржавської Пресвятої Богородиці, одумались і в 1989 році до 100 річчя з дня народження Левка Ревуцького відкрили музей-садибу. Музей як завжди, і як повсюдно, потребує допомоги і сприяння, але утримується на диво гідно, приємно це відчувати.

А ось тут, поруч, (мою хату вже знесено) я й народився і ріс разом з Миколою.

Вдячний тим поодиноким талановитим патріотам села, які оброблюють землю, будують церкви та турбуються про пам’ятки архітектури.

День суботній, 19.10.2019, досліджую малу батьківщину:

с. Парафіївка – досить ошатне, з добрими дорогами, завзято руйнують цукрозавод на металобрухт. Навколо нової церкви визначаються з релігійною конфесією, формують об’єднану територіальну громаду.

с. Качанівка – Державний історико-культурний заповідник з 1981 року, бере початок з     1770-х років: було зведено розкішні палати та регулярний парк. Власники приватні змінювались, перебудовували і розбудовували, створили палацовий ансамбль. Як на сьогодні утримується не погано, але коштів на реставрацію головної споруди, та навіть на альтанку М. Глінки не виділяє Міністерство культури уже років з 10-ть, відтоді, коли Л. Кучма і І. Плющ сюди навідувались.

с. Тростянець – Державний дендрологічний парк Національної академії наук України в 204 га започаткований Іваном Скоропадським (два гетьмани України від Скоропадських в нашій історії) в 1830-х роках в безлісовому степу зробили «Швейцарію».

Видатний директор (з 1985 року) Олексій Олексійович Ільєнко свою жертовну місію несе в ентузіазмі: вражаючих розмірів дубу з 300 років, сотні різних рідкісних порід, ставки, місток, лебеді…

Був палац, зруйнували в 1918 році, тепер старомодна адміністративна будівля під шифер і пам’ятник Скоропадському, як докір сучасникам.

Влада попередників та і нинішня шукає внутрішню мотивацію для повноцінного відродження цих перлин, а туристи їдуть та йдуть. Їм потрібні державні послуги.

     фото 1910 року

 

м. Прилуки. А в Прилуках храми в т.ч. побудови з 1720 року усі відреставровані, сучасно і достатньо упорядкована центральна площа. Та проблеми традиційні: лікарям уже затримка зарплати в два місяці та діями «юного» Уряду зупиняється ефективне і ключове для міста  підприємство «Прилуцька тютюнова фабрика».

Розсипи, слідів століть ще залишились. Вони джерело, скарб ідентичності, величі і натхнення сучасникам.

Будуймось і розбудовуймось!

 

Президент Всеукраїнської спілки

виробників будматеріалів

Іван Салій