МАЛИН – ДАВНИНА, НЕДАВНЄ МИНУЛЕ І СЬОГОДЕННЯ

МАЛИН – ДАВНИНА, НЕДАВНЄ МИНУЛЕ І СЬОГОДЕННЯ

Газета «Літературна Україна» № 47-48 21 грудня 2019 р. Василь Кузан:

«…нам би хотілося зануритись тут (у Малині) у часи давніші. Коли жив великий князь Мал, його донька – красуня Малуша… Не просто Малуша – мати Володимира Великого. Це ж наша історія! Це ж фантастично! Адже де, як не тут, ще можна відчути подих віків? Де можна всотати дух свободи?

А центр міста – оце і є минуле Малина?.. – радянське минуле. І жодною декомунізацією тут і не пахне…

У парку Миклухо-Маклая є ще один пам’ятник – радянському воїну. Тобто – окупанту.

… підпільники воювали проти німців … вони воювали на боці інших окупантів – на боці Росії».

Дивно і не логічно. Тому я в Малині:

  1. Князя Мала назвали великим, – поряд з Володимиром Великим так ще ніхто його не прирівнював. Як і причетність Малуші до Малина не встановлена, бо народилася вона в Коростені.
  2. «…всотати дух свободи» в ті часи – це уже занадто: князя Ігоря «великий» Мал розірвав серед двох нагнутих берез…Княгиня Ольга утопила в Києві послів-сватів Мала, а через рік підійшла до Іскоростеня (Коростеня), «на могилі Ігоря київська дружина насипала високий курган, нагнули дві дебелі берези позаду могили князя, накинули на них ковані кайдани» (В. Яворівський), порубала на могилі древлян, спалила Коростень і… Мала… напевне.

Де тут наша «Літературна Україна» побачила «дух свободи», який нам рекомендують «всотати»?

  1. Наші часи теж «художньо» описуються.

Насправді Малин і не найбрудніше, і не найзанедбаніше місто України.

Малин – найпрацьовитіше місто. З його гранітів (Пинязевичський кар’єр та кар’єр «Юнігран») побудовано київське метро, будинки Києва і України, «цоколь зданий университетских, крепосных, присутственных мест и мостов через Днепр…»

Діє паперова фабрика та інші бізнеси.

Історія Малина складна, бо Малин по дорозі з Європи на Київ та з Києва в Європу – монголо-татари, Велике Князівство Литовське, Річ Посполита, Російська імперія, а останні 100 років – від Петлюри і Пілсудського до незалежності, декомунізації та лібертаріанства.

Місто було єврейським, бо була зона осілості за 101-й кілометр, та польським. Єврейської громади тепер не стало, синагога зруйнована. Польський костел відродили, з Польщі приїздить ксьондз.

І підпільний рух тут був героїчний, і нащадки ­ – сучасники розстріляних героїв увічнили монументально, адже вони загинули, віддали своє життя за батьківщину.

А 400 полонених німців у 40-х і 50-х роках 20 століття працювали в Малині на гранітному кар’єрі молотобійцями – кувалдою дробили граніт на щебінь, вантажили вручну на підводи, і лише згодом з’явився німецький екскаватор за репараціями.

Усі тут і поховані, та кладовища німецького уже немає. Залишились лише будинки з граніту, збудовані ними.

Тоді німці з Малина вивозили болотну залізну руду, жужелицю, розстрілювали або силоміць вивозили українців до Німеччини, а тепер українці самі тікають в ту ж Німеччину та Польщу.

Тепер в Малині виготовляють до 6,0 млн. тонн щебеню, бруківку за найсучаснішими технологіями.

І є в Малині пам’ятник і Малу, і Малуші – замалий, як вважає автор «Літературної України». Це не аксіома: велетенські «Родина-мать» у Києві чи Сталінграді і зі свічкою Яд ва-Шем мають свого героя… і вплив емоційний…

І ще в 2013 році в Малинському лісотехнічному коледжі створено меморіальний музей видатного М. Миклухо-Маклая, в будівлі, яка належала маєтку родини Миклух. Є і пам’ятник.

Тут працюють видатні професіонали-патріоти Сергій Диняк, кандидат технічних наук, член президії Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів, Василь Тимошенко, кандидат історичних наук з доробком у 200 праць з історії краю та України, Ігор Іванюк, кандидат сільськогосподарських наук, директор коледжу і чудові трудові колективи.

І саме тут я дійсно відчув і історію, і «дух свободи».

Хто що бачив, по тому і черевики миє.

 

Президент

Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів

Іван Салій