Виступ Заступника Міністра економіки України, кандидата економічних наук Пантелеєнка Віктора Михайловича на форумі "Державно-приватне партнерство в Україні у подоланні економічної кризи в будівництві" (29 жовтня 2009) на тему "Крупні інфраструктурні проекти 2009-2010 років на основі державно-приватного партнерства – як основа подолання кризи в будівельній галузі"

Шановні пані та панове!

Перш за все хочу привітати учасників форуму та побажати успішної та плідної роботи.

На початку свого виступу хочу відмітити, що питання залучення інвестицій в будівельну галузь стало вкрай актуальним, особливо під час світової фінансової кризи.

Так, за даними облдержадміністрацій України 13,9 % від загальної суми потреб по країні (124,6 млрд.грн) потребує сфера будівництва. Тоді як загальний обсяг зносу основних фондів за даним видом економічної діяльності в Україні становить 8,7 млрд. грн. (41,0% від загального обсягу основних фондів у будівництві).

До областей, що мають найбільшу потребу в інвестиційних ресурсах у зазначену галузь, відносяться Одеська, потреби в інвестиціях в будівництво даної області в середньому щорічно складають 39,2 % від загальної суми інвестицій в будівництво, Житомирська – 12,1 %, Харківська – 7,5 % та АР Крим – 7,1 % відповідно, та м. Київ – 21,1 %. Основні ресурси по даній галузі спрямовуються на збільшення кількості житла, поліпшення стану використання транзитного потенціалу областей, розвиток портового господарства, збільшення кількості робочих місць.

Обсяг залучених прямих іноземних інвестицій у сферу будівництва складає 2005,9 млн. дол. США (5,3 % від загального обсягу залучених до сфер економічної діяльності України прямих іноземних інвестицій). Обсяг залучених прямих іноземних інвестицій у цю сферу за перше півріччя 2009 року склав 69,2 млн. дол. США, що дорівнює лише четвертій частині обсягу притоку за весь 2008 рік. Це свідчить про уповільнення у 2009 році тенденції залучення прямих іноземних інвестицій у сферу будівництва майже у двічі.

У цьому році на діяльність будівельної галузі впливали ряд факторів, частина з яких була сформована ще у другій половині минулого року:

-  криза ліквідності на світових фінансових ринках та як наслідок криза національної фінансової системи;

- курсова нестабільність, яка спричинила зростання вартості імпортних будівельних матеріалів та сировини, що використовуються у проміжному споживанні при виробництві готових будівельних виробів;

- поступове зниження попиту, як з боку споживачів (через суттєве уповільнення темпів зростання доходів домогосподарств та призупинення іпотечного кредитування), так і з боку корпоративного сектора (падіння обсягів прибутку та недоступність кредитів);

- зростання вартості імпортного газу, що впливає на цінову політику виробників будівельних матеріалів, у собівартості яких частка газу є досить вагомою (цемент, цегла, шифер тощо), що в свою чергу призводить до необхідності перегляду будівельними компаніями стратегій поведінки на ринку в умовах звуження попиту та посилення тенденцій до зниження цін на житлову нерухомість;

- обмеженість бюджетного фінансування.

В територіальному розрізі скорочення обсягів будівельних робіт спостерігалось у всіх регіонах.

Скорочення обсягів будівництва пов’язано як із зменшенням обсягів робіт із будівництва інфраструктурних об’єктів (доріг, мостових переходів, тощо), так і житла, готельних і торговельних комплексів, об’єктів соціально-культурного призначення.

Одним із дієвих механізмів зменшення впливу світової фінансової кризи на будівельну галузь може стати механізм державно-приватного партнерства.

Саме механізм державно-приватного партнерства, як одна з форм взаємодії держави та приватного сектору економіки, дає кращі можливості отримати бажаний рівень ефективності під час реалізації важливих для всієї країни масштабних проектів.

Державно-приватне партнерство передбачає використання приватного капіталу і досвіду приватних компаній для побудови та оперування об’єктами, які перебувають в державній чи комунальній власності, і фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Взаємодіючи з приватним сектором, уряд розподіляє функції управління ризиками на весь термін реалізації довгострокових проектів в рамках державно-приватного партнерства.

Інвестиційне партнерство держави та бізнесу є багатоаспектним складним процесом, який складається з багатьох стадій і передбачає системне визначення необхідних напрямів партнерства, вимог до його якості та обсягів, платіжного механізму, процедур виявлення й оцінювання ризиків, їх розподілу між державою та приватним партнером, нагляд та контроль з боку держави за використанням приватним інвестором державного та комунального майна, яке передано в строкове користування.

Актуальність цієї теми підтверджується неодноразовими пропозиціями держави щодо співпраці з бізнесом у таких секторах, як транспортна інфраструктура, енергетична, комунальна сфери, сфера освіти тощо. Представники бізнесу також  виявляють зацікавленість у співпраці з державою.

Основним мотивом, який спонукає уряд до співпраці з бізнесом, є обмежені бюджетні кошти і, в той же час, нагальна необхідність розширення інвестиційної діяльності.

З метою подолання таких проблем у всьому світі активно використовується державно-приватне партнерство. Досить широко його механізми поширені у країнах Західної Європи – Великобританії, Іспанії, Німеччині, Італії, Нідерландах, Франції, а також у країнах Азії, Північної та Південної Америки, Східної Європи.

Державно-приватне партнерство є довгостроковим спільним проектом держави та бізнесу задля здійснення традиційних державних завдань (будівництво та експлуатація мостів, доріг, аеропортів, лікарень, шкіл, управління та експлуатація об’єктів ЖКГ) шляхом залучення приватних інвестицій.

У ході реалізації таких проектів частина ризиків покладається на приватних інвесторів, наприклад, ризики проектування та експлуатації. Важливим є те, що при цьому не відбувається ані приватизація, ані оренда державного майна.

Внеском з боку держави є об’єкти інфраструктури, фінансові гарантії, а з боку бізнесу – інвестиції, навички управління, зниження витрат, інноваційні рішення тощо.

Запровадження державно-приватного партнерства дозволяє державі вирішити важливі задачі за одночасного скорочення витрат. При цьому вивільнюються ресурси державного апарату для розробки та запровадження державної політики.

Однак, треба відверто сказати, що крупних успішних інвестиційних проектів на принципах державно-приватного партнерства в Україні не має.

Причини слабкого розвитку державно-приватного партнерства в Україні полягають у невпевненості інвесторів щодо вкладення своїх коштів у інвестиційні проекти із-за великих ризиків щодо їх реалізації.

У нашій країні не визначено цілі та форми державно-приватного партнерства, спостерігається нерозуміння його принципів, неврегульовано умови проведення відповідних конкурсів, відсутні механізми моніторингу та контролю.

Існують проблеми з виконанням фінансових зобов’язань у довгострокових проектах. Держава не може гарантувати встановлення тарифів на рівні, який забезпечуватиме окупність інвестицій. До того ж у інвесторів є ризики зміни умов їх участі у проектах або одностороннього розірвання договору державою.

Тобто, на сьогодні у сфері правового регулювання відсутній законодавчий акт, який би встановлював єдину державну політику у сфері відносин державно-приватного партнерства та основні принципи його реалізації в Україні.

За ініціативи Мінекономіки було розроблено проект Закону України "Про загальні засади розвитку державно-приватного партнерства в Україні".

Це було обумовлено необхідністю створення законодавчого підґрунтя для стимулювання розвитку співпраці між державним та приватним секторами з метою підвищення конкурентоздатності економіки країни та залучення інвестицій в економіку України.

Верховною Радою України 25.06.2009 проект Закону України було прийнято.

Однак, 09.10.2009 постановою Верховної Ради України (3947-Д/П) скасовано рішення про прийняття в цілому проекту Закону.

На даний час народними депутатами України Королевською Н. Ю.,
Каськівим В. В., Ляпіною К. М., Чечетовим М. В., Акімовою І. М., Воропаєвим Ю. М., Колесніковим Б. В. внесено на розгляд Верховної Ради України законопроект "Про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами" (реєстраційний номер 5239 від 16.10.2009).

Цей Закон визначає правові засади державної політики у сфері державно-приватного партнерства та основні принципи взаємодії держави з приватним сектором економіки на договірній основі.

У рамках здійснення державно-приватного партнерства відповідно до цього Закону та інших законодавчих актів України можуть укладатися договори про концесію, спільну діяльність, розподіл продукції, інші договори.

Істотні умови договорів, що укладаються в рамках здійснення державно-приватного партнерства, мають відповідати вимогам, встановленим законами України.

Приватним партнером у договорі, що укладається в рамках державно-приватного партнерства, може виступати об'єднання юридичних осіб, що не є юридичною особою.

В цьому випадку учасники такого об'єднання несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, передбаченими договором, що укладається в рамках державно-приватного партнерства.

Особливості участі об'єднань юридичних осіб, що не є юридичними особами, у конкурсах на визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Державно-приватне партнерство застосовується згідно з цим Законом для регулювання відносин, які виникають під час реалізації проектів у таких сферах: 

пошук, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування;

виробництво, транспортування і постачання тепла та розподіл і постачання природного газу;

будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури;

машинобудування;

збір, очищення та розподілення води;

охорона здоров'я;

туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт;

забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем;

оброблення відходів;

виробництво, розподілення та постачання електричної енергії;

управління нерухомістю.

Державно-приватне партнерство може застосовуватися в інших сферах діяльності, крім видів господарської діяльності, які відповідно до закону дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам та організаціям. Державно-приватне партнерство застосовується з урахуванням особливостей правового режиму щодо окремих об’єктів та окремих видів діяльності, встановлених законом.

Державні закупівлі в рамках державно-приватного партнерства здійснюються відповідно до законодавства про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності та суб'єкти господарювання України користуються рівними правами щодо участі у державних закупівлях.

У разі якщо для здійснення державно-приватного партнерства є необхідним користування земельною ділянкою приватним партнером, державний партнер забезпечує приватному партнеру можливість використання такої ділянки на строк, встановлений договором, укладеним в рамках державно-приватного партнерства та до оголошення конкурсу з визначення приватного партнера має забезпечити розроблення (виготовлення) проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, іншої документації із землеустрою, яка відповідно до законодавства вимагається для надання земельної ділянки в користування, та погодження такої документації з уповноваженими органами, а у випадках, передбачених законом, - отримання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у визначеному законодавством порядку.

Порядок та умови отримання приватним партнером прав користування земельними ділянками зазначаються в умовах конкурсу з визначення приватного партнера для укладання договору в рамках державно-приватного партнерства.

Після припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, приватний партнер втрачає право на користування земельною ділянкою.

Порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства, визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Державна підтримка здійснення державно-приватного партнерства може надаватися:

шляхом надання державних гарантій, гарантій Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування;

шляхом фінансування за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та інших джерел згідно з загальнодержавними та місцевими програмами;

в інших формах, передбачених законом.

Порядок надання державної підтримки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Держава гарантує додержання встановлених законодавством України умов для провадження діяльності приватних партнерів, пов'язаної з виконанням договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, додержання їх прав і законних інтересів та здійснює контроль за виконанням договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства.

Контроль здійснюють центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України, інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи відповідно до їх повноважень у порядку, встановленому законом.

Також вважаю за можливе відмітити наступне.

Кабінетом Міністрів України нещодавно було затверджено Концепцію розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві (розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 1184).

Мета Концепції полягає у розвитку економічних, правових та організаційних засад реалізації державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві як елемента системи фінансового забезпечення модернізації та відновлення житлового фонду і житлово-комунальної інфраструктури, що сприятиме адаптації системи господарства до ринкових умов, підвищенню енергоефективності будівель, зменшенню обсягів споживання природного газу підприємствами комунальної енергетики, поліпшенню якості питної води тощо.

Держава та приватні інвестори повинні об'єднати свої зусилля та фінансові ресурси для модернізації об'єктів житлово-комунального господарства і відновлення житлового фонду, розподіливши між собою не лише прибутки, які планується отримати від надання житлово-комунальних послуг, а і ризики, пов'язані з діяльністю у цій сфері, співпрацювати у вдосконаленні законодавства, що регулює питання діяльності, пов'язаної з придбанням, обслуговуванням житла та наданням житлово-комунальних послуг, зміни свідомості населення, виховання психології власника, підвищення культури енерго-  та  ресурсоспоживання у житловому фонді.

Результатом прийняття концепції буде розробка Плану заходів щодо ефективного запровадження механізму державно-приватного партнерства в Україні, а саме визначення переліку законодавчих та нормативно-правових актів, які необхідно розробити або удосконалити, для можливості реалізувати інструменти державно-приватного партнерства на взаємовигідних для держави і приватного сектору умовах.

Також хотілось би відмітити, ще один із механізмів мінімізації впливу фінансової кризи на економіку України, в тому числі на будівельну галузь.

Таким механізмом є створення індустріальних (промислових) парків.

Цей механізм спрямований на впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій у виробництво та розвиток сучасної виробничої інфраструктури, зокрема щодо будівництва або модернізації під’їзних автошляхів та залізничних колій, потужностей з електро-, водо-, газо-, теплопостачання, водовідведення, очищення води, повітря, об'єктів пожежної безпеки, об’єктів виробничого призначення, складської інфраструктури, об’єктів для розміщення адміністративних приміщень та об’єктів громадського харчування, створення інформаційних комунікацій, паркувальних зон та "зеленої зони".

Так, Мінекономіки розроблено законопроект “Про індустріальні (промислові) парки”, яким передбачено надання державної підтримки керуючій компанії та учасникам промислового парку.

Підсумовуючи свій виступ, ще раз дозвольте привітати організаторів і учасників Форуму, побажати плідної роботи і висловити сподівання на як скоріше застосування в роботі основних засад державно-приватного  партнерства, в тому числі у подоланні економічної кризи в будівництві.

Дякую за увагу!